«Valse melancolique» або «Меланхолійний вальс» є новелою української письменниці Ольги Кобилянської. Ця новела належить до жанру модернізму і розповідає історію трьох інтелектуалок, які своїми думками та світовідчуттям виходили за рамки тогочасного формату пересічних жінок. Головною темою "Valse melancolique" є розповідь про життя цих трьох жінок, які шукають своє місце в світі та самореалізацію.

"Valse melancolique" належить до періоду модернізму в українській літературі та досліджує теми жіноцтва, самореалізації та суспільної норми

«Меланхолійний вальс»: історія твору

Цей твір був опублікований в 1897 році і став одним з найвідоміших творів письменниці. Однак Ольга Кобилянська була незадоволена першим друком через зміни, внесені до тексту, деякі виправлення та друкарські помилки. Уперше згідно з автографом німецькою мовою твір був опублікований у журналі "Ruthenische Revue" у 1904 році. Український переклад О. Косач з'явився у журналі "Жизнь" у 1900 році.

Твір "Valse melancolique" Ольги Кобилянської, як і багато інших її творів, має велику автобіографічну складову. Письменниця порівнювала своє життя з життям однієї з героїнь твору, Софії Дорошенко. В одному з листів до Осипа Маковея, датованому 17 лютого 1898 року, вона писала: "Прочитали «Valse melancolique» і знаєте історію мого життя. Це моя історія. Більше не кажу нічого".

«Меланхолійний вальс»: паспорт твору

• Автор: Ольга Кобилянська
• Рік написання: 1897
• Жанр: новела
• Літературний рід: епос
• Літературний напрям: модернізм, неороматизм
• Тема: зображення життя жінок-інтелектуалок, які прагнуть краси в житті
• Ідея: мистецтво є віддзеркаленням внутрішнього світу людини, її свободи

«Меланхолійний вальс»: сюжет твору

Сюжет твору розгортається навколо трьох головних героїнь - Марти, Ганни та Софії. Марта оповідає про своє ставлення до музичного мистецтва, класики, а також про те, як вони жили з Ганною вдвох. Зав’язка сюжету відбувається, коли через фінансові труднощі дівчата приймають рішення запропонувати комусь підселитися до них для спільного проживання.

Розвиток дій – знайомство дівчат, їх інтереси та проблеми; пізніше всі дізнаються про смерть Софіїної матері. Кульмінація – в Софії стався серцевий напад, вона просто згасла як сірник.

Головні героїні

Головні герої новели «Valse melancolique» Ольги Кобилянської відображають різні аспекти жіночої особистості та самореалізації.

• Софія: Творчо обдарована особистість і талановита піаністка. Вона є вразливою та емоційною, а музика є її світом.
• Марта: Оповідач новели, яка є втіленням любові. Вона описується як "вроджена жінка та матір" і є символом стриманості та жіночності.
• Ганна: Талановита художниця з артистичною та емоційною натурою. Вона не терпить приписів і байдужа до того, що про неї думає світ.

Ці герої ілюструють різні аспекти жіночої ідентичності та боротьбу за самореалізацію у світі, де суспільні норми і очікування обмежують їх можливості. Вони представляють різні типи жінок з різними цінностями, характерами та мріями

«Меланхолійний вальс»: аналіз твору

«Меланхолійний вальс» Ольги Кобилянської є психологічною новелою, що відображає життя жінок-інтелектуалок у кінці XIX – початку XX століття. 

Тема твору – зображення життя жінок-інтелектуалок, які прагнуть краси в житті.

Ідея твору – мистецтво є віддзеркаленням внутрішнього світу людини, її свободою.

У новелі «Valse melancolique» Ольги Кобилянської головною темою є музика, мистецтво і їх вплив на людину, а також доля талановитого митця. Письменниця використовує музичні образи і музичні переживання для розкриття психології персонажів та створення образів творчих, духовно багатих особистостей.

Головними героїнями є жінки нового типу, що прагнуть до гармонії, краси і духовної досконалості. Вони сильні, вольові та незалежні, бажають утвердитися в чоловічому світі і шукають щастя в самих собі. Мистецтво стає для них засобом задоволення запитів і вираження почуттів.

Сюжет новели пронизаний імпресіоністичним нюансуванням думок та емоцій героїнь, що додає твору особливої виразності та глибини. Меланхолійний вальс стає символом їхніх долей і відтворює їхні внутрішні стани.

Назва твору «Меланхолійний вальс» відображає загальний настрій твору - меланхолію, яка відчувається через втрату Софії та боротьбу героїнь за самореалізацію в суспільстві, що обмежує їхні можливості.

«Меланхолійний вальс»: цитатна характеристика

Марта

Марта веде розповідь від свого імені. Ми не отримуємо детального опису зовнішності Марти в творі. Але це недолік не впливає на розуміння ідеї та повідомлення твору, оскільки акцент ставиться на внутрішній світ героїні та її почуттях, а не на зовнішньому вигляді

«Ти є вже вродженою жінкою і матір’ю… Ти – ще неушкоджений новітнім духом тип первісної жінки, що пригадує нам Аду Каїна або інших женщин з біблії, повних покори й любові. Але не вихованням виплеканої покори й любові, лише покори й любові з першої руки, з природи! Ти й без науки була б та сама, що тепер. Жертвувала б себе з напору вродженої доброти, без намислу і без претензій до подяки! Ти – тип тих тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі…». (Софія про Марту)

«Вчилася музики, і язиків, і прерізних робіт ручних, ба – і все інше, що лише можна було, забирала я в себе, щоб стало колись капіталом і обернулося в хосен. Маєтку я не мала, а життя, вибагливе, мов молода дівчина, жадало свого» (Марта про себе).

«Я не була ніяким новітнім типом, не мала жодних претензій до титулу “вибраної істоти”…»

«Штука [мистецтво] – то великий чоловік, але я сказала би, що любов – більший».

Софія

Софія у творі «Меланхолійний вальс» Ольги Кобилянської є однією з головних героїнь, яка символізує легкість та безтурботність першої частини вальсу, але зазнає трагічного закінчення, відображаючи бентежність та трагічність другої частини вальсу.

«Вона держиться просто… гарна і має смутні очі. Але по фризурі [зачісці]можна її вже певно пізнати. Чешеться цілком antique [по-античному] і обвиває голову два рази вузькою чорною оксамиткою, мов діадемою. Взагалі вона з профілю цілком type antique [античний тип]. В неї чоло й ніс творять одну лінію…»; «Я не могла бачити вповні її лице. Бачила лише темне, лагідно лискуче густе волосся, уложене обережно в грубий вузол, і два рази оксамиткою обвиту голову, і потрохи лице з профілю. Профіль був у неї справді чисто класичний. Чоло й ніс творили одну м’яку лінію… Спадисті її рамена надавали їй ціху [риси] якоїсь панськості, певності…» (Марта про Софію, коли побачила її на уроці музичної теорії).

«Байдужна на все, мов дерево. Наприклад, прошу, що то за тип? Вважаєш, яке в неї білля? Гарне і тонке, мов у графині, а її постіль іще краща. Спить, мов царівна. Коли вмивається, не забуде ніколи насипати кілька крапель найтоншої парфуми до води, але зате її верхня одіж… просто – “товпа”! Цікава я, як довго будуть іще гудзики теліпатися коло її пальта, коли пришиє кусник відорваного від сукні шнура, що наборзі пришпилила шпилькою, і коли позашиває свої рукавички!» (Ганна про Софію).

«Більше не любила я нікого в своїм житті. Але воно добре, – додала, поглянувши повним сіяючим поглядом до другої кімнати, де стояв її улюблений інструмент, – бо можу цілу душу віддати резонаторові. І я віддаю її йому! Коли сяду до нього, находжу рівновагу свого духу, вертає мені гордість і почуття, що стою високо-високо! Зате й граю йому звуками, яких не почує від нікого, і буду йому грати до останнього свого віддиху». (переживання Софії через нещасливе кохання та зраду)

«Була дуже мила в обходженні, легка, ледве замітна собою, але мовчалива і дуже поважна. Усміх на її устах, що появлявся лиш рідко, був немов навіки затемнений смутком».

Ганна 

У творі Ганна є однією з головних героїнь. Її образ символізує емоційність, нестримність, вибуховість та непостійність. Ганна - це вибухова дівчина з чистою натурою, яка ненавидить приписів у своєму житті та постійно прагне до розвитку. 

«Тоді юрба переконається, що незамужня жінка – то не предмет насміху й пожалування, лише істота, що розвинулася неподілено. Значить: не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні… Я не кажу, що йду саме до того ідеалу. Я живу штукою [мистецтвом], і вона вдоволює цілковито мою душу; може бути, що й віддамся, не знаю, але коли не віддамся, то певно не буду застрашеною птахою, що мов цілий світ просить о прощення, що мужа не має…» (про фемінізм Ганни)

«Вона мала багато поклонників, але сама не залюблювалася ніколи. Говорить годинами про них, подивляє в них, що красне, аналізуючи майже всі прикмети їх істот; а проте не чіпається її любов; противно, обсміває їх не раз, як малих хлопців». (про ставлення Ганни до чоловіків)
 
«Була незвичайно доброго серця: отут в одній хвилі кидалася, гарячилася й змагалася, а вже в другій – була добра»

«Належала до різних товариств, не жалувала нічого, а визичуваних товаришкам грошей не приймала ніколи назад».

Музика у творі

У новелі «Valse melancolique» музика є важливим елементом. Вона структурує твір і виступає символом, який посилює динаміку сюжету та впливає на читача. Музика відтворює настрої та душевні стани героїнь, а також відображає їх сильну, горду, ніжну та вразливу вдачу. Вона також втілює мрію про високий і недосяжний світ і є захистом від життєвих негараздів.

Новела «Valse melancolique» була екранізована. У 1990 році Борис Савченко зняв однойменний фільм за мотивами цієї новели.

Висновок

Авторка показує, що мистецтво має величезну силу впливу на людину, дозволяючи їй розкрити свій внутрішній світ та відчути справжню свободу. Новела розкриває тему розвитку жінок-інтелектуалок у тогочасному суспільстві і їх бажання побудувати своє життя згідно з власними уявленнями про красу та гармонію.